Проза, народжена краєм

Наша сонячна Голопристанщина... «Край, де калина рубіном цвіте», неспішно плине річка Конка, шелестять очерети в плавнях, кує зозуля... Гостинне місто пахне хлібом, найсолодшими у світі кавунами, вирощеними добрими, щедрими руками. Гордиться і людьми великої душі, які прославляють свій край бойовими і трудовими подвигами.

 
Життя тече, як та річка, змінюються століття. Наш край прославляють у піснях і віршах, а ще залишають у спадок поколінням свій трудовий подвиг - надбання на літературному поприщі, ім'я неперевершеного прозаїка, журналіста, члена Національної спілки журналістів України, родом із села Кирилівка, що на Харківщині, Анатолія Антоновича Грабка, який уже три десятиліття живе і працює на Голопристанщині, відоме не лише Херсонщині, а й близькому та далекому зарубіжжю. З-під його пера вийшли прозові твори: збірки оповідань «Короткі зустрічі", «Без строку давності», «Чужа душа», художньо-документальна повість «Ми - голяни», психологічно-портретна повість «і скажуть люди», роман-фентезі «Не ставай край туману".
 
Події роману відбуваються у наші дні, але за ними, за сьогоденням, тягнеться довгий слід у сиве минуле, у той час, коли єднання людини й природи було тісним і товариським, коли наші предки мали знання, втрачені нами за тисячоліття.
 
...Перед трьома названими братами Дорошами постало нелегке завдання - розплутати таємницю наглої смерті їхнього батька, волхва Карпа Дороша. На перший погляд, проблема не може бути вирішеною. Та це під силу тим, хто має вірних друзів і мужнє серце, а ще - володіє специфічними знаннями та вміннями. Вони не думають про те, що це протистояння - вічне, як вічна боротьба між Добром і Злом.
 
Продовження сюжетної лінії роману «Не ставай край туману» - у щойно виданому романі-фентезі «Волхви кують - терем будують». Вічне протистояння Добра і Зла... Цього разу в нього вступають люди, які володіють паранормальними властивостями. Названі брати Дороші, нащадки волхва Карпа, разом із чарівницею Яною та шкільною подругою Василька Яною затівають пошуки однодумців з такими ж задатками, щоб разом із ними вступити в боротьбу з послідовниками Чорномага. і виявляють, що в народі чималий запас нерозкритих можливостей, які тільки й чекають свого часу.
 
Друзі та однодумці ще не знають, що за ними уважно спостерігають і їх випробовують побратими батька - володарі древніх знань, волхви.
 
Уважний читач розрізнить у романах події та людей, списані з подій і образів нашого краю.
 
Звичайно, автор не міг уникнути цього, бо дієво і активно живе серед своїх земляків, тримає руку на пульсі сьогодення тепер уже рідного краю, і все ж дитячих спогадів не минути нікому. Доля автора тісно переплетена з долею його батьківщини. Це - інтелектуальні надбання, знання людини, здобуті нею впродовж життя. Недарма ж письменник використовує вислів: «Наймиліший той край, де твоя пуповина зарита».
 
Анатолій Антонович - людина добра, порядна, роботяща, з будь-якою роботою вправляється власними руками. Як гарно описує він руки людини: «Дивовижний витвір Божий - руки людини! Чого тільки не перероблять за світлий день!-. У цій невеличкій фразі - сам автор.
 
Цікаві його численні приклади з народної медицини. Письменник ненав'язливо, у діалогах дає нам, читачам, поради: «У випадку безпліддя бездітній через огорожу треба брати у вагітної з рота в рот шматочок хліба, носити одяг багатодітної жінки або породіллі». А ще: «Бездітна повинна з'їсти три бруньки фруктового дерева, яке вперше зацвіло». Якщо такі поради принесуть результати, це буде на добро. А від добра, як кажуть, добра не шукають.
 
Книгозбірні району мають у своєму фонді видання місцевих авторів, серед них - і творче надбання Анатолія Грабка, зокрема, останній його роман «Волхви кують - терем будують». Тож запрошуємо до бібліотек.
 
Наталя СНЄГУРОВА, бібліограф ЦРБ.